Венеційська бієнале, започаткована ще у 1895 році, є одним з найпрестижніших форумів сучасного мистецтва в світі.

Україна як незалежна держава бере участь у Венеційській бієнале з 2001 року.

У 1914 за кошт київського мецената та колекціонера Богдана Ханенка було збудовано павільйон Росії у садах Джардіні, який згодом став павільйоном СРСР, а після розпаду Радянського Союзу перейшов у володіння Російської Федерації як правонаступниці.

Присутність українців на бієнале у Венеції має значну історію. Ще у 1897 році українець за походженням Ілля Рєпін представив два своїх полотна на другій Венеційській бієнале. У 1913 році на бієнале виставив свої роботи український живописець Олександр Мурашко. В подальші роки українські автори були представлені у Венеції в рамках радянського проекту. 44 кубістичні скульптури авангардного художника і скульптора Олександра Архіпенка були показані на бієнале 1920 року. На 14-й бієнале у 1924 році були показані роботи українських зірок авангарду: 14 супрематичних полотен Казимира Малевіча та монументальне полотно Олександри Екстер. У 1930 році в Венеції були представлені роботи Олександра Богомазова, Зіновія Толкачова, Івана Падалки, Василя Седляра, Олександра Довгаля, а полотно Анатолія Петрицького “Інваліди” потрапило до списку найкращих робіт бієнале. На наступній бієнале у 1934 році експонувалися лінорити українського графіка Василя Касіяна. У 1956 році після 22-річної перерви Радянський Союз відновив свою художню присутність у Венеції. З українців були присутні твори Тетяни Яблонської, Георгія Меліхова, Володимира Костецького, Сергія Григор'єва, Олександра Ковальова, Михайла Дерегуса, Валентина Литвиненко, Віктора Віхтінского. Роботи харківського графіка Володимира Ненадо були показані на бієнале у 1966 році.

Участь у національному проекті України на Венеційській бієнале брали як власне українські, так і іноземні художники; багаторазово українські митці були запрошені до основного проекту бієнале.

Організатором українського проекту виступало як Міністерство культури України, так і приватні інституції.

Локації павільйону України щорічно змінюються, оскільки власного павільйону Україна не має.

Авторка тексту - Олександра Трянова.