14/05/2019

Дякуємо всім за допомогу, всім, без кого цей проект був би неможливий, а також тим, хто, відкрито виступаючи проти, виводив дискусію навколо нього на новий рівень.

В першу чергу, хочемо повідомити, що нами не була запланована містифікація польоту. Політ літака АН-225 «Мрія» був центроутворюючим від самого початку, а робота над  тим, аби він відбувся, велася учасниками ситуації останні півроку. Ми ніяким чином не знімаємо з себе відповідальності за неможливість здійснити цей проект в тій початковій формі, в якій він задумувався. Одночасно маємо сказати, що розпочавши роботу над проектом, ми опинились залежними від непідтверджених обіцянок і неперевіреної інформації, усних домовленостей і дій багатьох інших учасників ситуації, що в свою чергу і визначило хід проекту.

Рішення Відкритої групи не повідомляти про відмову ДП «Антонов» від 25.03.2019 було продиктоване пошуком останніх можливостей польоту, спробами зрозуміти ситуацію, в якій ми опинились, та пошуком і артикуляцією проекту в зв'язку з новими обставинами. 5 травня, за декілька днів до відкриття, всі учасники проекту були повідомлені про те, що незважаючи на фізичний політ чи його відсутність, всі ті, хто заповнив анкету, залишаються офіційними учасниками українського павільйону на 58-ій Венеційській бієнале.

Позиція групи є чіткою в тому, що проект хоч і передбачав реальний політ «Мрії», все ж був задуманий і виконаний для проговорення проблем не пов'язаних з будь-якою фізичністю тої самої тіні чи мрії, а кінцеві стадії реалізації самого проекту тільки розширили проект, додавши нову проблематику, непередбачену нами заздалегідь.

В проекті «Падаюча тінь «Мрії» на сади Джардіні» глядач стає і носієм міфу, і співавтором, і одним із його хранителів, в майбутньому розпоряджаючись цим знанням на свій розсуд. Чи назвемо ми розмову глядача і оповідача твором? Чи просто промовчимо? Так виставковий простір стає станцією передачі історії навколо проекту, що виглядає як п’ять особистих конференцій. Сам фізичний політ літака також загубився в діалозі. Тінь мрії загубилась в кабінетах Києва. Якщо говорити про території проекту, то з одного боку робота є критичною по відношенню до Венеційської бієнале, з іншого – середовищем тут є все те, що відбувається навколо проекту в українському суспільстві, і відповідно третій ефемерний простір «між», простір, наповнений політикою пам'яті, односторонніми маривами, уявленнями, бажаннями і мріями. Завдяки соцмережам та медіа ми фіксуємо «шум» Мрії» і ведемо з ним внутрішню дискусію, одночасно використовуючи його як матеріал.

Схоже на те, що проект дійсно в один момент розвернув нас до самих себе, до партнерів і глядачів, відкинувши стадію свого створення як об’єкта мистецтва і сконцентрувавши нашу увагу на взаєминах між всіма його учасниками. Посеред павільйону залишається людина, її думка, рефлексія, її відносини. Її інструмент – міф. Міф – це те, що ми мали від самого початку, тепер ми приймаємо його – він і засіб, і кінцева ціль, річ в собі, на яку ми спираємось і виносимо далі, користуємося ним, вивільняємо його, щоб не утвердити, а піддати сумніву.

Стадії реалізації проекту, його еволюцію, тексти запрошених авторів, а також розгорнуті кураторські тексти ми плануємо в публікації другого українського і англійського видання  каталогу проекту «Падаюча тінь «Мрії» на сади Джардіні».

Нижче додаємо посилання на один із кураторських текстів.

https://www.ukrainian-pavilion.org/current/2019/curatorial